О культурном наследии

На сайте «Высокого замка» помещена статья Сюзанны Бобковой Хто буде жити у Свірзькому замку? , в которой комментируется решение Кабинета министров Украины о передаче в концессию два замка и дворец во Львовской области, а именно замка в селе Свирж Перемышлянского района (тот самый замок в котором 30 лет назад Терехова-миледи отравила Констанцию Бонасье), замок в селе Старое Село Пустомытовского района и дворец в селе Тартаков Сокальского района, построенный в 19 веке на месте замка Потоцких.

При этом упор делается на двух пунктах: 1) Кто именно становится концессионером памятников архитектуры национального значения; 2) Отношении к принятому решению директора Львовской галереи искусств Бориса Возницкого, который категорически против подобного шага. Главным образом его недовольство вызвано попаданием в перечень Свиржского замка, который находится в более приличном состоянии, так как уже двадцать лет реставрируется. За это время в нём то ли 80 процентов, то ли «больше половины» реставрационных работ. Должен заметить, что ещё через двадцать лет возникнет необходимость начинать реставрацию снова. Относительно передачи замка в Старом Селе господин Возницкий не возражает, так как реставрировать там практически нечего – надо всё делать заново от восстановления чертежей. Передача дворца в Тартакове тоже особой тревоги не вызывает, так как после пожара, который произошёл пятнадцать лет назад, там особо не разгонишься.

Статья в газете побудила меня более подробно ознакомиться с предметом спора. Что же представляет собой замок в Свержи? Вот что написано о замке в Путеводителе «Замки Львовщины: история и легенды» (автор Тарас Палков, издательство «Ладекс» 2007 г.):

Свірж (Перемишлянський район)

Село Свірж знаходиться в Перемишлянському районі на перетині річки Свірж з дорогою, що з'єднує Бібрку і Перемишляни. На високому мальовничому пагорбі, оточеному з трьох боків ставками, знаходиться Свірзький замок. Своєрідність білокам'яних ренесансних деталей і орнаментів робить замок однією з найцікавіших пам'яток оборонного будівництва. Будівля замку вперше згадується у XVI ст., за часів належності шляхетському роду Свірзьких. Тоді два земельних магнати, брати Свірзькі, на північному обриві плато, яке височить над низиною болотистої заплави річки, спорудили одноповерхову, з підземеллям, резиденцію. Була вона чотирикутної форми у плані з приблизними розмірами 52 х 25 м, з двома вежами у торцях. До сьогодні від неї збереглась лише західна вежа.

Свого сучасного вигляду замок набув у середині XVII ст., з часу переходу у власність графа Цетнера (від імені якого утворилась назва цілого району - Цетнерівка та назва ботанічного саду у Львові). Над брамою фортеці встановлено його герб. Олександр Цетнер, галицький каштелян, що був одружений з Анною з роду князів Замойських, розширив замок у південному напрямку і надав йому замкнуту в плані форму у вигляді чотирикутника з бічними крилами і південним корпусом з парадним в'їздом до подвір'я по осі будинку, цікавими ренесансними фасадами і підземними приміщеннями. Замкові притаманний палацовий тип архітектури. Архітектурні елементи фасадів замку споріднені з фасадом Королівського арсеналу у Львові і наводять на думку, що будівничий Свірзького замку будував і арсенал. Перед південним фасадом був виритий глибокий і широкий рів, через який довгим мостовим переходом на чотирьох опорах був в'їзд на верхнє подвір'я замку.

Відомо, що під час українсько-польської війни в 1648-1654 рр. замок здобували козацькі загони. У 1672 р., під час походу турків на Львів, він вистояв турецьку облогу. Під час наступного походу турків Свірзький замок знову вистояв і захистив завдяки своїм мурам залогу Поморянського замку, яка, не маючи достатньої сили для оборони, вийшла потаємним ходом до лісу і переховувалася у Свіржі. У 1907 р. замок переходить у власність графа Роберта Салянса. Граф відразу ж проводить ґрунтовну реставрацію замку, оздоблює його цінними меблями, картинами, влаштовує бібліотеку. Але, на жаль, під час І світової війни замок повністю спалюють російські війська. Після пожежі граф Роберт вдруге відновлює його. Проте ненадовго... Понад ЗО років замок стояв у руїнах. Лише у 1975 р. тут почались реставраційні роботи. Будівля не раз використовувалась для кінозйомок, наприклад, при екранізації роману А. Дюма «Три мушкетери», а завдяки своєму чудовому місцерозташуванню є ще й прекрасним місцем для відпочинку в будь-яку пору року. На території парку біля замку, біля побіленого з червоною черепицею фортечного комплексу збереглася зруйнована сторожова вежа, яка ховається в зарослях кущів та дерев. А біля замку в теплу пору року можна побачити чимало виноградних равликів. Стверджують, що останній власник замку любив французську кухню. Чималих за розмірами слимаків у Свіржі вирощували спеціально на обіди та вечері - щоб догодити вишуканому смаку хазяїна. Житель середньовічних бестіаріїв, химерний геральдичний грифон на фасаді споруди обіцяє багато цікавого всередині - в замку збереглися оздоблений камін, бійниці та величезна криниця посеред двору, про яку існує чимало легенд. На території замкового парку зберігся також костел Св. Трійці та Успіння Пресвятої Богородиці, заснований ще в XV ст. До костелу від замку вів підземний хід. Завалену частину ходу можна побачити з рову, який оточує замок біля перекидного моста.

Старе Село (Пустомитівський район)

У Старому Селі збереглися руїни одного із найбільших в Україні замків. Твердиню збудували тут в другій половині XVI ст. князі Острозькі за проектом відомого львівського архітектора Амброзія Прихильного. За висловом Г. Лог-вина, все, що протягом близько двох сторіч не встигли знищити вітри, дощі, сніги, а то й люди, постає перед нами мов зачароване чудовисько, яке зберігає не одну таємницю людських страждань, кровопролитних битв і тріумфальних перемог, що відбувалися на цьому клаптику политої кров'ю землі. Замок, що має форму неправильного п'ятикутника, займає площу близько двох гектарів, не враховуючи слідів величезних ровів і валів, які оточували оборонні мури. Масивні, неправильної в плані форми вежі своїми складними фігурними завершеннями дуже виразно контрастують з глухими рівними стінами, підкреслюючи монолітність усієї споруди. Найпривабливіше виглядає східна башта, форма завершення якої нагадує розгорнуту корону. При зведенні замку за давньою технологією у будівельний розчин для міцності додавали яйця і молоко. За легендою, яку наводить Ірина Пустинникова, один із шляхтичів міста за свої провини був засуджений до смертної кари. Та можновладці дали йому ще один шанс: зможе привезти віз яєць для будівництва, так, щоб жодне не розбилося - подумають ще, чи відділяти його голову від тіла. Розіб'є хоч яйце - то... Шляхтич єдиний шанс на порятунок втрачати не хотів. Яйця привіз цілими. Бо вареними. Судді замислилися, що робити з хитруном - і вирішили таки стратити: аби не був надто мудрий. Ледь устигли вимурувати стіни, як їх зруйнували у 1648 р. козаки Богдана Хмельницького. Вже у наступних роках споруда була відбудована сином князя Заславського, Владиславом Домініком, і витримала наступну облогу козаків, а згодом татарів та турків. За залізничною станцією колись росли дві старі липи - нині від них залишились тільки пні. Переповідають, що на цьому місці під час облоги пострілом із замку було убито турецького командира. На початку XVIII ст. Адам Синявський відремонтував замок, зберігши його оборонний характер. Проте, вже у XIX ст. нові власники замку - Потоцькі - розмістили у ньому броварню, що розпочало процес поступової деградації будівлі. Нині, на жаль, замок перебуває в повністю занедбаному стані.

Относительно дворца в селе Тартаков информацию нашел только в Интернете: Построен на месте бывш. замка Потоцких, от которого с юго-запада сохранились остатки оборонных стен с контрфорсами. Кирпичный, двухэтажный, имеет сложную конфигурацию в плане. Центральная часть главного фасада акцентирована ризалитом с балконом и лепниной. Первый этаж обработан под руст, второй имеет открытую кирпичную кладку, его углы оформлены оштукатуренными пилястрами. Западный флигель фланкирует трехъярусная, квадратная в плане, со срезанными углами башня, завершенная необарочной главой с люкарной. На открытой кирпичной кладке верхних этажей выразительно выделяется лепной декор наличников и завершающий фриз.

Фото дворца взято с сайта: http://castles.com.ua/tartakow.html

С юга к дворцу примыкает возведенный одновременно с ним одноэтажный, Г-образный в плане служебный корпус. Его фасады оформлены рустованными пилястрами и трехчетвертными колоннами. Архитектура памятника решена в стиле французского необарокко

По всей видимости, в советское время в нём был дом отдыха шахтёров, а потом его передали школе, после чего он и сгорел. Материалов по пожару я, к сожалению, не нашёл.

Выводы, к которым я пришёл, просматривая материалы на данную тему:

1) 21 ноября Кабмин принял решение о включении указанных памятников архитектуры в принял решение внести в перечень объектов права государственной собственности, которые могут предоставляться в концессию.(постановление №1338).

2) Целью этого постановление может служить как стремление к скорейшему восстановлению данных памятников, так и получение «навара» от потенциальных арендаторов.

3) Учитывая то, что Кабмин уходит в отставку, то решение о передаче в концессию указанных памятников, скорее всего, будет принято следующим составом правительства, а также руководством Львовской области и конкретных районов.

4) Исходя из пунктов 1-3, считаю, что статья в газете написана с целью очернения деятельности правительства под диктовку местных деятелей культуры, которые от этой самой культуры и кормятся. В частности господина Николая Габреля – председателя Львовской областной организации Национального союза архитекторов Украины, для которого, конечно, предпочтительней, чтобы в Свиржском замке был создан культурный центр творческих союзов Украины. Оно и понятно, тогда этот господин совершенно бесплатно получит возможность распоряжаться национальным достоянием. Ведь мы уже были свидетелями, как в Олеськом замке устраивались сомнительные балы, на которых некоторым чиновникам вручали графские грамоты.

Поэтому, оценивая решение Кабмина, на мой взгляд, следует, прежде всего, узнать мнение жителей регионов, размещения перечисленных памятников архитектуры. Что для них важнее, привлечение в район капиталовложений и развитие туристического бизнеса или желания отдельного чиновника от культуры распоряжаться по своему усмотрению национальным достоянием. Впрочем я не против выслушать более аргументированные мнения по этому вопросу.